Прийшла весна до
сердець. Кожному були вготовані різні подарунки.
-
Серденько,
тобі я дарую КОХАННЯ. Тримайся будь ласка, тому що це справжнє випробування.
-
Дякую.
– радісно кричало серденько і кружляло, і кружляло.
-
А
тобі я дарую ТРИВОГУ. Бережи себе, вона виснажує.
-
Дякую.
Тривога мене загартує.
-
У
тлумаку маю БІЛЬ – із сумом в голосі сказала Весна – нажаль, його теж маю
комусь дарувати. Тримай його серденько третє.
-
Дякую.
– сказало серденько третє – воно підсилить мої почуття, коли наступного разу ти
подаруєш любов.
-
Четвертому
серцю я хочу подарувати САМОТНІСТЬ.
-
За
що? Я ж завжди дякувало за тривогу, страждання і любов. Невже я щось
неправильно робило?
Весна посміхнулась, сплела віночок із польових квітів і одягнула на
четверте серденько, та пішла своєю дорогою.
Тривога і біль катували серця, але
це було до наступної весни. Любов переповнювало перше серце і лилося через
край.
У трьох були свої турботи і вони не помічали одне одного. Тільки четверте
серденько спочатку раділо за перше серце, а потім жаліло друге і співчувало
третьому…
Аж якось під час зливи стало йому затишно. Наступного сонячного дня з
цікавістю почало спостерігати за хмарами, ріками, квітами та іншими серцями.
Виявилось довкола стільки чудового! Як можна було раніше цього не бачити?
Серце належало тільки собі. Виявилось, що самотність буває корисною, тільки
тоді коли ти сам собі цікавий. Тепер ти можеш подбати про себе.
Коли серце повне емоцій, його неможливо наповнити новими. Втрачається смак,
час і … Часом буває так, що потрібно прийти до тями і зробити зупинку заради
руху. Почути себе, зрозуміти та полюбити. Коли тобі погано, знайди серце, якому
ще гірше і допоможи йому. …
Коли Весна знову завітала, у її тлумаку для четвертого серця була
винагорода – гармонія.
- тепер ти розумієш, що щастя завжди можна знайти і не має значення, що у
тебе на серці. – посміхнулась Весна
